Капуста. Всім доступний та дешевий овоч. Вона містить вуглеводи, білки, жири та мікроелементи, необхідні в харчуванні. Є в ній і біологічно цінні речовини з лікувальними та профілактичними властивостями, що регулюють вуглеводний та жировий обмін, а також вітаміни. Споживання капусти перешкоджає розвитку атеросклерозу, відкладення холестерину у стінках судин. Фолієва кислота, що міститься в качанах, забезпечує процес кровотворення. Клітковина та пектин прискорюють травлення, виводять із організму шкідливі солі важких металів.
У капусті міститься також противиразковий вітамін. Він був виділений у чистому вигляді, синтезований за природним зразком і тепер застосовується для лікування виразкових хвороб шлунка та 12-палої кишки.
При застосуванні свіжого капустяного соку у хворих на виразку шлунка швидше проходять болі та загоєння виразки, ніж у тих, хто вживає тільки ліки. Капуста нормалізує обмінні процеси у стінках шлунка, підвищує їх стійкість до кислот та ферментів, зменшує запальні процеси. Свіжу капусту рекомендують також при атеросклерозі, ішемічній хворобі серця, цукровому діабеті.
Сік в домашніх умовах просто приготувати. Капусту натирають на тертці, краще за пластмасову, і віджимають через марлю. Приймають по півсклянки 2-3 рази на день у теплому вигляді перед їжею протягом місяця. Зберігають у холодильнику не більше двох діб. Якщо сік набув неприємного запаху, отже, він зіпсувався і втратив лікувальні властивості. У соку свіжої капусти містяться дратівливі речовини – ферменти та аллілгорчична олія. Щоб їх нейтралізувати, сік прогрівають на водяній бані протягом 3 хв при температурі +90°, не доводячи до кипіння і постійно помішуючи. В результаті такої обробки руйнуються ферменти та випаровується летюча олія. Деякі лікарі призначають на лікування виразкової хвороби великі дози соку — до 1 л щодня і продовжують курс лікування до 2—3 міс.
У зеленому листі є фолієва кислота — кровотворний вітамін. Ця речовина руйнується при тепловій обробці, тому хворим з недокрів’ям рекомендують вживати сиру капусту або її свіжий сік.
Огірки викликають апетит, сприяють кращому засвоєнню продуктів тваринного походження. У свіжому, солоному та маринованому вигляді є збудниками шлункової секреції, що покращують травлення. Свіжі огірки рекомендуються при ожирінні.
Томати. Всі ми добре знаємо і любимо це, одна з найпоширеніших овочевих рослин на землі. Стиглі, червоні плоди їдять у свіжому вигляді, солять і маринують. Роблять із них різні соуси та пасти для заправки перших та других страв. І старий, і молодий із задоволенням п’є томатний сік, щоб угамувати спрагу. Ідуть у справу і недозрілі зелені плоди помідора.
Томати не лише смачні, а й корисні. Потрібно з’їсти 200 г плодів, щоб добова потреба нашого організму у вітамінах А та С була задоволена повністю. Плоди помідора містять також вітаміни В1, В2, В3, В6, К, РР, цукор, мінеральні солі, лимонну та яблучну кислоти. Ця овочева рослина багато в чому забезпечує організм людини життєво необхідними йому речовинами.
Цибуля. Найвірнішим засобом багатьох хвороб здавна на Русі вважався лук. Стародавні греки стверджували, що він надає людині енергійності та бадьорості. Ще з тих давніх часів до нас дійшла приказка: «Цибуля — від семи недуг». І сьогодні лікарське значення цього смачного та корисного овочів не втрачено. Цибулина – воістину криниця вітамінів! Багато в ній різних мікро- та макроелементів, є й інші необхідні організму речовини.
За старих часів добре знали знезаражувальні властивості рослини. Під час страшних епідемій зв’язки цибулі розвішували в хатах, плели з неї завіси на вікна та двері. Летючі, фітонциди – губителі мікробів, що виточують цибулею, були надійним заслоном проти інфекцій. У народній медицині бактерицидні властивості цибулі використовуються і в наші дні при лікуванні хронічних бронхітів, нежиті, гаймориту.
Розведеним водою соком рослини полощуть горло при хронічних тонзилітах. Цибуля чи сік із нього, змішаний із медом чи цукром, печений, варений, смажений — улюблений народний засіб від кашлю, і туберкульозу легких. Застосовують цибульну кашку при грибкових захворюваннях нігтів.
Цибуля регулює роботу органів травлення: підвищує апетит. Від нього, як кажуть, слинки течуть. Краще виробляються від цибулі шлунковий сік і ферменти кишечника, що перетравлюють, підшлункової залози. Він пригнічує гнильні процеси травлення, перешкоджає розвитку шкідливих мікроорганізмів.
Речовини цибулі впливають обмін речовин і рівень холестерину у крові. Серед рослин із цукрознижувальними властивостями найбільш активним вважається цибуля. При цукровому діабеті рекомендують вживати додатково 1-2 цибулини на день у печеному, вареному або сирому вигляді. Цибуля містить багато калію та активно виділяє з організму хлористі солі. Тому продукт корисний при набряках.
При наривах і фурункулах цибулю використовують як засіб, що розм’якшує шкіру та прискорює її дозрівання. З цією метою цибулину печуть, ріжуть, щоб збереглося кільцеве розташування лусок та прикладають зрізом до нариву. Розтерту з вершковим маслом печену або варену на молоці цибулю у вигляді кашки прикладають до місць опіків для запобігання утворенню грубих рубців. Нерідко овочом можна замінити гірчичник. Подрібнену сиру цибулю кладуть на груди, закривають пергаментом або поліетиленовою плівкою і тримають як компрес при застуді та кашлі.
І взагалі, як радив професор Борис Петрович Токін, який відкрив і довгі роки вивчав фітонциди, не забувайте їсти цибулю. Нехай цей найкорисніший овоч завжди буде на вашому столі.
Буряк має найбільш сприятливе співвідношення солей фосфору і калію, багата на марганець. У соку коренеплодів буряків у значній кількості містяться особливі речовини – бетанін та бетаїн, які є фізіологічно важливими сполуками для обміну речовин в організмі людини. В інших овочевих культурах ці речовини не містяться. Бетанін має здатність зміцнювати в організмі людини стінки кровоносних судин та регулювати їх проникність. Бетанін же, що перетворюється в організмі на холін (вітамін групи В), оберігає від захворювання на атеросклероз.
Ряд дуже цінних вітамінів, що міститься в столових буряках, зміцнює капіляри і попереджає крихкість кровоносних судин. Солі, що входять до складу буряків, необхідні людині для побудови тканин тіла, нейтралізації шкідливих кислот, що утворюються в організмі при перетравленні інших продуктів харчування. Нейтралізацію непотрібних кислот в організмі забезпечує також надлишок лугів у буряках.
Буряковий сік і протерта м’якоть коренеплодів особливо ефективні зниження кров’яного тиску, при щоденному споживанні буряків до 0,5 кг з олією чи медом. Завдяки вітамінам, кислотам і мінеральним речовинам, що містяться в буряках, сік її дуже корисний при недокрів’ї.
Однак його слід з обережністю приймати при виразковій хворобі шлунка та 12-палої кишки через подразнюючу дію на слизову оболонку цих органів. У таких випадках буряковий сік поєднують із морквяним. До бурякового та морквяного соку додають також сік свіжих огірків. Отримана суміш є дуже лікувальною особливо при відкладеннях солей, подагрі, артритах. У профілактичних та лікувальних цілях добре вживати половину склянки на прийом до їди або після їди вранці.
Морква як одне з важливих джерел провітаміну А (вітаміну росту) здавна використовується людиною. Вона зцілює авітаміноз, зміцнює організм при простудних захворюваннях, збільшує його опірність, покращує обмін речовин. У сирому вигляді терта морква має сечогінну дію, солі кобальту, що містяться в ній, знижують кров’яний тиск, стимулюють утворення еритроцитів і гемоглобіну. Аперенін, що міститься в жовтій серцевині моркви, пігмент знімає втому серцевого м’яза. Клітковина коренеплодів моркви сприяє інтенсивнішому виділенню холестерину з організму.
Цілющою силою володіють і насіння моркви. Ефірні олії, що містяться в них, застосовуються в лікувальних цілях. Морква дуже корисна при захворюваннях нирок, печінки.
Часник. За Геродотом, часник входив до числа продуктів, які видавалися робітникам під час будівництва пірамід. Слава часнику в Єгипті настільки зросла, що його стали вважати за священну рослину. Чудодійну властивість приписували цій рослині стародавні греки та римляни.
У наш час часник широко вживають у всіх країнах і в їжу, і як лікарський засіб. З нього готують аптечні препарати. Хороший часник у натуральному вигляді для профілактики. Найбільш відомий препарат, що виготовляється на основі часнику, – таблетки алохолу. Їх застосовують як жовчогінний засіб при хронічних гепатитах, холециститах.
Використовується часник у вигляді настоянки для придушення процесів гниття та бродіння в кишечнику, атонії кишечника, колітах. Допомагає вона і при гіпертонічній хворобі та атеросклерозі. Фітонцидні властивості часнику широко відомі. Його сік застосовують у вигляді аерозолів при бронхіальній астмі, хронічній пневмонії, гострих та хронічних бронхітах.
Гарбуз. Легко засвоюється та поживна. Незамінна у дієтичному харчуванні, сприяє виділенню солей із організму. Сечогінний засіб при серцевих захворюваннях (призначають м’якуш сирого гарбуза або сік з м’якоті).
Правильний народний засіб – свіжою м’якоттю плодів гарбуза обкладають запалені місця при опіках та обмороженнях. Пектинові речовини, які у гарбузі, сприяють виведенню з організму шкідливих речовин. Але основною лікарською сировиною в гарбузі є насіння з їх протигельмітними властивостями.
Ревінь. Його основне багатство – соковиті, м’ясисті черешки. Крім кислот вони містять вітаміни, цукри, пектини, клітковину, солі калію, кальцію, магнію.
Кислявий смак збуджує травлення, посилює виділення шлункового соку, жовчі. Органічні кислоти підвищують кислотність шлункового соку, знищують мікроби, віруси та паразитів кишечника.
Корисний ревінь тим, хто страждає на серцево-судинні захворювання. Солі калію перешкоджають появі порушень серцевого ритму. Регулює роботу серця йод, що міститься у легкозасвоюваних сполуках. Для судин корисний магній. Склад крові покращує залізо, яке всмоктується у поєднанні з кислотами ревеню.
Не всім лікарі рекомендують ревінь. У спекотне літо у ньому накопичується щавлева кислота. Не рекомендується вживати цю рослину і при порушеннях сольового обміну, подагрі, захворювання печінки та жовчного міхура. Ревінь таким хворим слід вживати лише напровесні. Крім ревеню овочевого існує ревінь лікарський – тангутський, що вирощується на спеціальних плантаціях. З його коріння готують проносні ліки.
Салат. Найвідоміший із салатів – листовий салат-латук. Здавна він застосовувався як харчовий та лікувальний засіб. Римський лікар Гален сам вживав і рекомендував споживання свіжого салату зі снодійною метою, а також соку з нього – латексу. У наші дні салат цінується як освіжаюча вітамінна зелень і доступний продукт, що містить різноманітні корисні для організму речовини. Серед них – нікотинова, фолієва, аскорбінова кислоти, каротин, клітковина, хлорофіл, мінеральні солі.
Гіркий смак листя збуджує апетит і підвищує активність травлення, збільшує виділення шлункового соку та жовчі. Салат регулює водно-сольовий обмін. Калій і йод благотворно впливають порушення серцевого ритму, необхідні при неврозах. Зелень корисна для профілактики атеросклерозу при порушеннях діяльності щитовидної залози. Міститься в салаті та фтор, необхідний для збереження зубів.
Салат рекомендується при різних формах недокрів’я. Невисока калорійність дозволяє споживати листя у великій кількості. Ті, хто страждає на ожиріння обов’язково включають його в дієту. Організм отримує вітаміни, недолік яких небезпечний для тих, хто змушений обмежувати себе у харчуванні. Клітковина листя виводить із організму солі важких металів, радіоактивні елементи.
Артишок. Рослина містить цінний вуглевод інулін, білки, солі калію, жири, каротин, а також вітаміни В1, В2, С. Лікувальне значення має інулін, який рекомендують при діабеті як замінник цукру. Артишок як дієтична страва корисний при порушеннях вуглеводного та холестеринового обмінів, гепатиті, захворюваннях нирок, центральної нервової системи, а також атеросклерозі.
Свіжі суцвіття артишоку відварюють у солоній воді, очищають від трубчастих квіток і твердих верхівок, лусочок, а суцвіття, м’ясисте ложе та основа лусочок їдять у гарячому вигляді з різними соусами або в холодному вигляді з олією з добавкою оцту та часнику. Молоді суцвіття підсмажують із олією.
Ріпа містить до 9% цукорів, рослинні білки, крохмаль, стерини, що регулюють обмін холестерину, вітаміни. Застосовують ріпу в харчуванні хворих з низькою кислотністю шлункового соку та хворобами жовчного міхура. Вміст ефірної олії в ріпі значно менше, ніж у редьці, тому діє вона м’якше, спокійніше, не викликаючи болю та здуття. Ріпа посилює виділення жовчі, дію ферментів кишечника, що перетравлюють, що сприяє кращому засвоєнню їжі і вітамінів. Клітковина та пектин нормалізують перистальтику кишечника, обмежують гнильні процеси та газоутворення. Як лікувальний чи профілактичний засіб ріпа корисна при весняних авітамінозах.
Завдяки калію ріпа корисна в харчуванні хворих на серцево-судинні захворювання. Лікувальний комплекс доповнюють солі магнію, фосфору, заліза та інших елементів, ріпу натирають на ерці, густо посипають цукровим піском, злегка нахиляють тарілку, сік пиот, що стікає, по чайній ложці 6-7 разів на день. Віджатий через марлю з ріпи сік змішують з медом і п’ють по столовій ложці 3-4 десь у день.
За калорійністю ріпа не поступається картоплі, тому її обмежують при ожирінні. Через цукор, хворі на цукровий діабет можуть вживати її, враховуючи свою норму вуглеводів. Сирий овоч забороняють хворим на виразкову хворобу шлунка та 12-палої кишки, гастритом у період загострень, гострим гастроентеритом та колітом, при запаленні печінки та нирок.